14 вересня близько другої години дня у сквері ім. генерала П. Григоренка, що в Сімферополі, було людно – там відкривали пам’ятник. Кожен, подивившись, які прапори майоріли над тими, хто прийшов (і кого пригнали) на відкриття, розумів, що для України й українців нічого приємного в цьому пам’ятнику бути не може. В той час, коли всі сили Президента і пропрезидентських сил направлені на консолідацію українського суспільства, Сімферопольська міська показала, що національна єдність її не обходить: вона віддала в оренду громадсько-патріотичному руху “Родіна” 3 кв. м на Совєтській площі для встановлення пам’ятника “В память о жертвах советского народа, павших от рук пособников фашистов – вояк ОУН-УПА и других коллаборационистов”. Не знаю хто як, я ж до цієї події не знав і не чув про такий рух у Криму, але, побачивши напис на пам’ятнику, зрозумів, звідки у них, так би мовити, ноги ростуть.

Зауважу, що українці Криму неодноразово пропонували встановити у Сімферополі пам’ятник жертвам комуністичних репресій і Голодомору, але міська рада або відмовчувалась, або відмовлялась тим, що в бюджеті немає на це коштів. Значить, для пам’ятника Катерині ІІ вони є, а для вшанування пам’яті мільйонів закатованих комуністами немає? Сьогодні пану мерові Сімферополя з українським прізвищем та яничарською душею, а також депутатам-запроданцям міської ради хочеться нагадати Шевченків “Сон”:

А ще з народної творчості:

Тепер ще й це опудало поставили. Звичайно, добре, бо ж не треба самим витрачатися: приїхав дядечко із сусідньої держави, привіз камінець, грошики заплатив, і має собі забавку, яка, до речі, знаходиться у сквері імені Людини, бойового генерала радянської армії, який визнав вояків УПА і назвав їх героями. Яка іронія долі...

Комуністи та їм подібні кричать про сучасне фальшування історії. Навіть зараз вони намагаються переінакшити історичні факти і нав’язати суспільству думку про те, що вояки ОУН-УПА воювали на стороні нацистів, а ті, хто відстоює їхні права сьогодні, – неофашисти. На жаль, люди, які ще до кінця не видавили із себе “совка”, вірять цим провокаціям, адже саме таку «історію» десятиліттями вбивали їм у голови радянські ідеологи.

Всі фальшиві аргументи комуністів і подібних їм україножерів розбиваються ущент, коли дати чесну відповідь на запитання: чому проти УПА виступають активно на сході й півдні України, де УПА ніколи не вела бойових дій, натомість Західна Україна, де, в основному, і воювали повстанці, шанує і поважає їх? Чому горе-історики ніколи не згадують гасло упівців “Воля народам – воля людині”? Чому червоні горлопани на кожному кроці кричать про «жертв ОУН-УПА», але не згадують мільйонів радянських громадян, закатованих у в’язницях НКВС, вивезених до Сибіру, на Колиму, у степи Казахстану? Саме цих, невинно закатованих, замучених голодом, треба вшановувати пам’ятниками, а не каральні загони Вермахту та НКВС!

Але мало того, що теє опудало, яке пам’ятником язик не повернеться назвати, встановили, так воно ще, виявляється, і для обраних, бо коли ми з друзями почали обговорювати скульптурну композицію, стоячи приблизно в двох метрах від нього, до нас підійшов невідомий у чорній уніформі без знаків розрізнення (як пише газета “Кримскоє врємя”, № 102 (2488) від 15.09.2007 р. “...представительного вида парень...”) і у грубій формі запропонував піти звідти, бо це, нібито його робоче місце. Коли ж ми відмовилися, мотивуючи це тим, що ми ніяких протиправних дій не робимо і просто здійснюємо своє право на свободу пересування, він “попросив” нас підійти, коли стемніє, і “поспілкуватись”. Ми, звичайно, як законослухняні громадяни відмовились і запропонували поговорити зараз, але у присутності юриста і журналіста. Почувши слова “юрист” та “журналіст”, невідомий в уніформі хутко зник в одному із наметів КПУ, що стояли навколо «пам’ятника». Хто це був, дізнатися нам так і не вдалося. А коли я трохи пізніше ще раз підійшов туди, людина в цивільному, яка представилася співробітником міліції на прізвище Камілов (документів він не показав навіть на моє прохання), пояснила мені, що об’єкт під охороною і я маю піти звідти, бо інакше мене затримають.

І тут я подумав: це ж чудово! Значить, вони бояться! Україноненависники, ховаючись за спини міліції та “прєдставительного віда рєбят”, відчувають, що їх час уже минув. Прийшов час рішучих дій українських патріотів!

 

Олексій Носаненко, молодіжний референт Кримської організації Конгресу Українських  Націоналістів, www.cun.org.ua