Коли я вперше їхав до Львова, я радів, щиро душею радів - "Там жодного москаля нема, жодного малороса - там усі наші, Українці, Україномовні!.." За той один день, що я тоді пробув у Львові, так й вийшло - я не почув жодного російського слова. Скрізь лунала, як у нас люблять говорити малороси з насмішкою "щіра украінська мова", так мелодійно, ніби справді соловей трелі свої виводив. І справді так воно в пам'яти й відклалося - "Львів - суто Україномовне місто!".

Як то кажуть з висоти сьогоднішнього мого пташиного польоту над Львовом, я бачу, що тоді я просто, як мала дитина, вигадав собі казочку й повірив у неї. Бо російськомовних корінних мешканців Львова тут досить багато (хвичайно, не так, як у Херсоні, але є). Справа в тому, що це є ті, які за совітських часів біли переселені сюди з Росії на місця ув'язнених, етапованих або переселених на схід (ми всі добре пам'ятаємо про цей історичний факт примусового "великого переселення" підсовітських народів). Переважно то були (та чому були? - є!) сім'ї енкаведистів та кеґебешніків.

А також у Львові, як мені пояснили, серед молоді існує зараз така "мода" - "ґаваріть па-русскі". Переважно то є представники здеґрадовані, такі, що у нас, в принципі, називаються "ґопниками". Але їхня "російська" перебуває десь на стадії того, що ми звикли називати суржиком. Я згадую період, коли змушував свій мозок перелаштуватись на Українське мислення, коли переходив на Українську мову спілкування, то попервах я розмовляв якраз десь також. Тобто, знаєте, вони десь на рівні "ні вашим, ні нашим" - від Української відірвались, до російської ще не пристали. Та й грець з ними.

Що мене ще здивувало і трохи, навіть, я б сказав, обурило, - ще те, що вже західняки (я сподіваюсь, таке визначення нікого не обурить, якщо будуть зауваги - пишіть-дзвоніть :) ) не вірять мені, що я корінний херсонець. Я змирився вже з тим, що в Херсоні до мене приставали зі "звинуваченнями" кшталту "Та ти западенєц! Бандєравєц!" і все таке, або закидами на штиб "Ти з Івано-Франкывську?" (Рівного, Львова - підставляйте всьо, що хочете). Я навіть уже привчився зі спокійним обличчям та мовчазно діставати "із широкіх штанін" (вибачте, само по собі вирвалось) пашпорта із херсонською пропискою ("сматрітє, завідуйтє - я ґражданін..." і всьо в тому дусі), бо на слово вже ніхто не вірив. Але подумати про то, що така саме ситуація мене чекає у Львові, я ніколи не міг! А воно справді так! Львів'яни, рівненчани, инші представники західно-Українських міст ввесь час висловлюють сумніви, що я з Херсону, порівнюючи свою зросійщену (!у Львові!) мову з моєю. І, знаєте, я вже теж почав сумніватись :).

Ні, справа в тому, якщо вже без жартів, що у нас - на півдні та сході, ситуація з усім Українським досить скрутна і складна. Відповідно ми, борючись щодуху, відшліфовуємо свою мову до дрібничок, сталим свій дух (як заповідав видатний східняк Василь Стус) і більш радикалізуємось проти зросійщення, аніж західняки. Ім всьо дано: "Хочете Україну? - НАТЄ!" (перепрошую, щось сьогодні надто Маяковський в голову лізе). Відповідно у таких вільних умовах і починається реґрес. Молодь всмоктує в себе нові цікаві слова з анґлійської, польської та російської мов (якщо перші два варіянти (Боже, не дай зацитувати Подерев'янського!) якимось чином здобувають собі ледь не повного всецільного визнання, то останній існує якраз на рівні молодіжному розмовному). Звідси і з'являються молодіжні сленґові "прикольна", "крута", "стьоб" тощо. От тому і я, за мірками західноУкраїнців, асоціююсь з ними, а не з ще більш тотальніше поросійщеним півднем.

Ну, що по мові можна ще сказати? Вперше зустрів у Львові людину (і не одну. Це ледь не загальномасштабне явище), яка не володіє російською. Хоча на мене подекуди дивляться круглими очима - "Як це ти, - мовляв, - не розумієш польської?".

От такі приколи (до речі, прийшло теж з російської! Бийте мене ногами довго! :) ). На сьогодні, мабуть, знову все. До нових зустрічей! Не забувайте старого друга, Ілька!