Представник МЗС України Петро Доценко нагадав, що цього року
відзначатиметься 60-та роковина Конвенції про ґеноцид. Він відзначив,
що мешканці України стали жертвами такого злочину за 15 років до появи
документа. Представник МЗС України Петро
Доценко закликав Організацію Об'єднаних Націй визнати голодомор
1932–1933-х років ґеноцидом проти Українського народу, повідомив центр
новин ООН. «Доценко вважає, що такий крок стане важливим внесоком у запобігання
злочинам ґеноциду та иншим злочинам проти людяності у майбутньому», —
говориться в повідомленні. «Вибірково орґанізований комуністичним тоталітарним режимом штучний
голод або Голодомор в Україні 1932–1933 років привів до загибелі від 7
до 10 мільйонів безневинних чоловіків, жінок і дітей, що складало у той
час 25% населення України», — цитує центр новин представника Українського МЗС. За оцінками деяких істориків, політично орґанізований голод за рахунок
конфіскації продовольства на початку 30-х років минулого століття поніс
життя від 7 до 10 мільйонів жителів України, зокрема близько 4
мільйонів дітей. Актом ґеноциду голодомор в Україні визнали 11 держав. Голод 1932–1933 років був для України наймасовішим й найжорстокішим у
ХХ столітті. За два роки з голоду, що почався у східних та центральних
областях України, за різними даними, померло від 7 до 10 млн. людей.
Голодомор знищив ледь не половину населення Центральної та Східної
України. Основним чинником, що викликав масовий голод, Українські історики
називають рішення керівництва СССР про вилучення всіх «надлишків» зерна
для покриття иноземних кредитів на закупівлю імпортного промислового
устаткування. Світова ціна на зерно в той період впала, але були
потрібні повернення платежів. При цьому також спостерігалося виражене прагнення «загнати
одноосібників» в колгоспи — зокрема, норми здачі хліба для
одноосібників встановлювалися в 1,5–3 рази вищі, ніж для колективних
господарств. При встановленому перевірками факті критичного положення в
селах, пільги по здачі встановлювалися для колективів більші, ніж для
«приватників». Иншим чинником послужив низький урожай зернових в
Україні у 1931 — 1932 роках в результаті різького скорочення посівних
площ. У
листопаді 2003 року ООН визнала голод 1932–1933 років траґедією й инших
республік колишнього СССР. Як стверджують в Україні, коли б не
голодомор, населення країни на сьогодні було б вдвічі більше — до 100
млн. людей. 23 листопада в Україні відзначається як День пам'яти жертв
голодомору і політичних репресій. Тим часом Москва відмовляється визнавати голодомор в Україні 1932–1933
років, як ґеноцид за етнічною ознакою, заявляючи, що жертвами були як
жителі України, так і жителі Паволж'я та инших територій Совітського
Союзу. Проте те, що голодомор в Україні було орґанізовано саме за етнічною ознакою, можуть засвідчити чеченці. У
1932–33 роках десятки тисяч голодних Українців з'явилися на території
Чечні. Як розповідають люди похилого віку, люди їли траву в буквальному
розумінні цього слова. Всі чеченські села без виключення прийняли у
себе Українців. Дали їм дах, одяг і їжу, не зважаючи на те, що
совітська влада погрожувала чеченцям розправою за допомогу Українцям. Через
декілька тижнів війська НКВД під загрозою розстрілу стали зганяти
Українців в спеціяльні табори, і вивозити за межі Чечні. Про їхню
подальшу долю відомостей в чеченських людей похилого віку не
збереглося.
Представник МЗС України Петро Доценко нагадав, що цього року
відзначатиметься 60-та роковина Конвенції про ґеноцид. Він відзначив,
що мешканці України стали жертвами такого злочину за 15 років до появи
документа.