Голодомор на Херсонщині
Держархів області має у своєму розпорядженні фонди, які тільки частково збереглися у районних комітетах КП(б)У. Документи райвиконкомів і сільрад за ці роки, на жаль, не збереглися. Але і наявні архівні документи та спогади очевидців відтворюють трагічні сторінки історії цих голодних років у нашому краї.
У результаті масового розкуркулення та висилки за межі України в кінці 20-х на початку 30-х рр. спочатку куркулів, а потім «міцних» середняків чисельний склад сільського населення різко скоротився. Так, у зведеннях про підсумки ліквідації «куркуля як класу» по Херсонському округу на 10 березня 1930 року значиться загальна кількість господарств по 14 районам (на той час до складу округу входили Березнигуватський та Снігурівський райони, які сьогодні належать Миколаївській області) 93597, розкуркулено з конфіскацією майна – 4217, відібрано коней - 4473, корів - 2730 та ін., всього на 2240896 крб.
Це був тільки початок, лише весна 1930 р., а масове виселення почалося восени 1930-31 рр. У документах сільрад, райвиконкомів, окружного виконкому зберігаються акти продажу з торгів майна розкуркулених, про вилучення хліба, вироки сільських сходів про виселення і передачу до суду куркулів.
Ознаки голоду на Херсонщині з'явилися ще у 1929 неврожайному році, особливо страждали від нього бідняцькі господарства. Херсонський окрвиконком на засіданні президії в лютому 1930 р. постановив просити уряд збільшити асигнування для округу, оскільки 904-х тисяч крб., виділених із республіканського бюджету, було недостатньо. У першу чергу намагалися допомогти дітям. Більше 50 тисяч дітей округу отримували продовольчі пайки. Наступні 1930-31 рр. були більш благополучні, але на ці роки прийшлося масове розкуркулення та непосильні хлібозаготівлі. Майже удвічі скоротилась товарна маса зерна.
У ці ж роки пройшла по Херсонщині масова колективізація. У доповідній записці окружної робітничо-селянської інспекції в наркомат Робітничо-селянської інспекції УРСР від 18 березня 1930 року йде мова про те, що на 10 березня «обобществлено», тобто усуспільнено, 75182 батрацько-бідняцьких і середняцьких господарств або 77,3% із загального числа селянських дворів. Цікаво відзначити, що в тих районах, де в 1932-1933 рр. було найбільш скрутним становище із-за голоду, на початку 1930 року відсоток колективізації був найбільшим. Так, у Високопільському районі він досяг 93,7%, Скадовському - 78,8%.
У колгоспи «заганяли», так як із них легше було викачати хліб, ніж узяти в одноосібника. На міцних і середніх хазяїв-одноосібників, крім обов'язкових поставок, наклали «тверді завдання» (їх називали «твердозавданцями»). Невиконання загрожувало репресивними заходами. Колгоспи, які не здали хлібозаготівель, опинялися на «чорних дошках», голів віддавали під суд. У 1932 році Україні, спустошеній і напівголодній, було «спущено» надмірний план хлібозаготівель.
Приїзд в Україну комісії ЦК ВКП(б) (В.М.Молотов, Л.М.Каганович) сприяв впровадженню методів репресивної хлібозаготівельної кампанії. Запанувала атмосфера страху не тільки серед рядових колгоспників, середняків, але і поміж керівниками та активістами. Хлібозаготівлі супроводжувалися масовими обшуками, відкриванням ям із хлібом та конфіскацією його. Так, в інформаційному зведенні по Іванівському району 10 жовтня 1930 року повідомлялося, що у Домузлянській сільраді в пошуках хліба у селян комісія, «ходячи по хатах... під час трусу відкриває та обшукує сундуки та ящики, чим зчинила на місці трусу крик з боку селян... В соломі відкрито схований хліб, до 500 пудів ячменю, який колгоспники сховали, щоб не здати державі». У переписці Нижньосірогозького райкому партії зазначається, що хліб заготовляється «методом вилучення, при цьому буквально у кількості 10-20 кг, у кращому випадку 2-3 пуди». У документах зафіксовані висловлювання колгоспників. Так, житель с. Новоолександрівка цього ж району говорив своїм односельцям: «Забирають хліб у всіх однаково. Куркулів розкуркулили, у одноосібників все забрали, тепер починають забирати у колгоспників...». А жінки заявляли: «Хліба не дамо!»
У колгоспах «Червоний степ» та ім. Петровського колгоспники виступали із заявами: «У нас забирають до останнього шматочка хліба, далі нам залишатися немає чого у колгоспі; хліба немає, сіяти нічим, і останні пуди забирають, отримати в колгоспі немає чого, потрібно залишати колгоспи і їхати, куди очі дивляться... далі терпіти не можна...». І колгоспники тікали із сіл у міста, хоча здійснити ці втечі було дуже важко, бо паспортна система, запроваджена наприкінці 1932 року, «закріпачила» їх, прикріпивши насильно до місця голодного проживання.
Про надмірні плани хлібозаготівель, наступ голоду свідчили численні листи робітників, селян, відправлені у партійні і радянські органи. Тільки в приймальні голови ВУЦВК Г.І.Петровського зареєстровано у першому півріччі 1931 року більш ніж 30 тисяч листів. Наркомат постачання УРСР у лютому 1931 року визначив три категорії населення, яке забезпечувалося продовольством. Населення Херсона складало 72,8 тис. чоловік, місто відносилося до третьої категорії і не підлягало централізованому забезпеченню, а навколо міста лежали напівголодні села, населення бідувало.
У червні 1931 року робітники найбільшого на той час у Херсоні підприємства - заводу ім. Г.І.Петровського - звернулися до Всеукраїнського старости: «Ми голодуємо... умови наші важкі, ми падаємо з ніг, щоб виконати завдання партії та уряду. Нам, крім чорного хліба навпіл із сміттям, нічого немає, тому у нас опускаються руки і повисли голови на плечах».
У Генічеську на районній партконференції в січні 1932 року робітники запитували: «Чому дають тільки 300 г хліба?» і висловлювались: «Не заважало б повернути 1927 рік з його кооперативним забезпеченням». Трагічно звучать слова голови колгоспу «Колос» Високопільського району І.П.Колотуші в листі до Г.І.Петровського: «За хорошу роботу артіль у 1929 році отримала приз, а в 1930 - перехідний Червоний Прапор від Зерноцентру - барометр, сотенні ваги та радіоустановку... Але у 1931 році ситуація змінилася неврожаєм озимої пшениці. І коли ми отримали план хлібозаготівель, то змогли його виконати тільки на 83 відсотки». Далі він писав, що, згідно з постановою райвиконкому, колгосп повинен вивезти весь посівний матеріал і все зерно або правління колгоспу буде віддано під суд. «Поясніть мені, - писав Колотуша в листі, - чи це така політика партії щодо вивозу всього хліба колгоспами, чи це викривлення лінії партії на місцях?». Відповіді на лист Колотуша не отримав, а Робітничо-селянська інспекція, що прибула з району, виявила частину хліба (після обмолоту) в соломі й полові і примусила напівголодних селян здати зерно, видане на трудодні. Правління колгоспу було віддано під суд.
У лютому 1932 р. до Великоолександрівського райвиконкому написав листа комсомолець Я.Я. Сторожинський. Він писав, що в колгоспі забрано весь хліб і колгоспники голодують.
Знекровлені, обібрані, обезлюднілі села України важко пережили зиму 1931-1932 рр. У травні 1932 р. Україна отримала допомогу - 6,5 млн. пудів зерна, із них 1,5 млн. пудів - борошном. Після напівголодної зими сівба 1932 року затяглася. Не вистачало тяглової сили, фізично виснажені селяни ледве виконували польові роботи. На 20 травня 1932 року в республіці було засіяно трохи більше половини запланованої площі.
У постанові бюро Цюрупннського райкому КП(б)У 23 травня 1932 року відзначалися «нездорові настрої щодо неможливості виконання планів сівби, що мотивують ослабленням тяглової сили та відсутністю хліба». Документ соромливо маскує «відсутністю хліба» фізичне ослаблення землероба - селянина, колгоспника. А в протоколі засідання бюро Великоолександрівського райкому від 15 березня 1932 року тривожна інформація: «Мобілізація посівного матеріалу в загрозливому стані. На 15 березня мобілізовано посівматеріалу на 20%».
Трагічно звучать голоси колгоспників... 10 січня 1932 року в с. Благодатному Нижньосірогозького району колгоспники сільгоспартілі «Победа», обговорюючи питання про хлібозаготівлю, говорили: «...Що з нами хочуть зробити? Адже від нас останній хліб забирають, і ми залишаємося у становищі 1921 року, і будемо помирати з голоду». Це були пророчі слова. Колгоспник 60-ти років із с. Петрівка: «Я працюю в колгоспі близько трьох років, за цей час і сорочку не заробив, і шматка хліба не маю... наш хліб вивозять...» А жінки-біднячки заявляли: «Ми не допустимо до того, щоб голодувать, як у 1922 році, а візьмемо ломаки й підемо розбивати комори зсиппунктів у Верхніх Торгаях». Документи передають нам, сучасникам, біль людський, хліборобський. «Як тепер жити, - говорили селяни Нижньосірогозького району, - людей і скот нічим кормити, а працювати заставляють. Що вони з нас вимагають хліб, що вони нам його давали?» «Що ми будемо здавати (хлібозаготівлі), якщо у нас хліба немає, а хай лише попробують прийти до мене самі хліб брати, то без голови підуть із двору».
Під час обшуків, розкриття ям із хлібом розігрувалися справжні трагедії, гинули люди. У листопаді і грудні 1932 року Генічеська районна контрольна комісія розглядала питання про обшуки, «масові труси» в 38 колгоспних дворах Юзкуйської сільради для вилучення хліба.
У книзі пам'яті голодомору опубліковані спогади жителя с. Станіслава Білозерського (тоді Херсонського) району І.А. Шепеляв. Він писав: «У 1932 р. врожай у нас був середній, але коли почали забирати, то на колгосп був накладений непосильний план - 32 тис. пудів. Тоді почалось розкуркулення та на висилку відправили добрих трудівників-середняків».
Цікавими є документи по Новотроїцькому району. У постановах і протоколах засідань бюро Новотроїцького райкому КП(б)У в грудні 1932 року відзначалося майже повне припинення хлібозаготівель по одноосібному сектору, по «твердозавданцям» (міцним середнякам); план був виконаний на 31%. Припинили хлібозаготівлі зернорадгосп «Дорепбург» та вівцерадгосп ім. Фрунзе. Постанова констатує, що у керівництва господарствами «...шкідливі думки про те, що план хлібозаготівель нереальний...» 22 грудня 1932 р. райком попереджає: «В разі якщо протягом 5 діб у колгоспах «2-а П'ятирічка», «Червона Україна», ім. Косіора, «Комінтерн» та по одноосібному сектору не буде потрібного зрушення, яке забезпечило б виконання хлібозаготівель, будуть притягнуті (мається на увазі керівництво колгоспами) до найсуворішої партійної, так і радянської відповідальності». А через кілька днів, 27 грудня 1932 року, надіслане ще одне грізне попередження: «В колгоспах, де буде знайдено розкрадений та прихований хліб, вилучити увесь наявний хліб без винятку». І як відповідь звучить заява голови колгоспу «Радянський труд» с. Отрадовка того ж району, де хлібозаготівлі виконані лише на 16%: «В колгоспі хліба немає, а також нема розкраденого і розбазареного хліба..., план немає чим виконувати...»
1 грудня 1932 року Генічеський райком розглядав справу колишнього комуніста Гайдамаки, який на зборах бідноти с. Юзкуї заявив, що план хлібоздачі нереальний, що колгоспники голодують. У тих же Юзкуях завідуючий школою був звинувачений у тому, що організував дитячу демонстрацію з гаслом: «Дайош гарячі сніданки». По блюзнірськи звучать слова телефонограм, переданих директорам МТС і радгоспів Генічеського району: «Припинити видачу на приварок 200-300 грамів, як крайня міра... можна допустити видачу 50-100 грамів крупи в приварок».
Прийшов страшний 1933 рік. Генічеський, Великолепетиський, Новотроїцький, Нижньосірогозький та інші райони лівобережжя нинішньої Херсонської області належали у той час Дніпропетровській області, де секретарем обкому КП(б)У був Мендель Хатаєвич.
Па пленумі Нижньосірогозького райкому КП(б)У 12 лютого 1933 р. мова йшла про те, що Олександрівська сільрада виконала план хлібозаготівель на 29%, у колгоспах «Широке поле», «Правда», «Трудовик» розповсюджуються чутки про голод, село настроєне проти політики партії, треба зламати опір куркульської частини села і знайти хліб у ямах. У «Широкому полі» «куркульство на підкріплення своєї агітації з'їло здохлу коняку». У колгоспі «Земельний труд» у тих, кого вважали активістами, відкрили ями з хлібом. Район винен був державі 13500 тонн хліба. На пленумі було сказано: «Хліб у нас є, мати надію на допомогу від держави - це помилка, його треба знайти у ямах». І там же: «Ми винні у невиконанні втроє зниженого нам плану хлібозаготівель. Ми дали можливість куркулеві сховати хліб у ямах», тоді як куркулі вже були вислані з району, віднімали хліб у колгоспників і одноосібників. У Трохимівці знайшли яму на 120 пудів хліба, у Верхніх Сірогозах 11 лютого знайшли яму, в якій виявлено 20 пудів хліба. У березні-серпні 1933 р. в с. Сокологірному Генічеського районі знайшли яму з хлібом.
Там же були випадки крадіжок хліба на токах, у коморах. Вражають документи про нагородження колгоспників, які допомагали у виявленні та вилученні хліба із ям. Їм належав за це певний процент від знайденого хліба - 10-15%. Це сприяло роз'єднанню людей, насадженню доносительства як політичної лінії партії.
Голод супроводжувався епідеміями - лютував тиф, шлунково-кишкові захворювання, викликані вживанням у їжу непридатних продуктів. У повідомленнях Генічеського райвідділу ДПУ від 1 червня 1933 р. йдеться про смертність серед дітей і дорослих на грунті голоду, епідемії тифу в селах Рождественка, Петровка, Стокопані, Юзкуї, Новогригорівка.
Картину страшного спустошення являла собою Херсонщина. У телеграмах Одеського обкому КП(б)У до ЦК КП(б)У в лютому-березні 1933 р. повідомлялось: «Становище з постачанням міст Херсона, Зінов'ївська, Первомайська надзвичайно складне, є ряд випадків опухання і смерті» і далі: «Винятково складне становище із хлібопостачанням нашої області (Одеса, Миколаїв, Херсон). У квітні 1933 р. секретар Генічеського райкому КП(б)У повідомляв політвідділ МТС: «Маємо збільшення смертельних випадків на грунті голоду... за останні дні почастішали випадки виявлення сипного тифу...».
Документи свідчать про жахливі факти голоду, про те, як люди втрачали свою людську подобу, перетворювалися на звірів - йдеться про людоїдство. Колишній житель Херсона Н.Б.Кузьменко згадував про те, що жителька Хорлів Кулішиха крала дітей, різала їх на м'ясо. У Високопільському районі було відзначено два випадки людоїдства на грунті голоду. У сім'ї одноосібника із села Заградовка в лютому 1933 року вмер 12-річний син від виснаження. Мати померлого разом із сусідкою розрубали труп хлопця на частини і вжили у страву...
Вказувати на причину - голод - під час реєстрації смерті не дозволялося, у свідоцтвах проставляли вигадані хвороби. У селах співали невеселі частівки: «Батько в СОЗі, мати в СОЗі, діти валяються на дорозі, нема хліба, нема сала, контратація забрала...»
У березні 1933 року у зведеннях Дніпропетровського обласного ДПУ зазначалося: «У Нижньосірогозькому районі голодує 73 сім'ї, опухлих - 295, померлих - 46; у Високопільському - голодуючих сімей колгоспників - 87, опухлих - 162, померлих - 100; у Генічеському - голодуючих сімей - 154, опухлих - 430, померлих - 48. Вимирали від голоду села, будинки перетворювалися в руїни, сади вирубувались». У спустілі села Херсонщини (Скадовський, Голопристанський, Каховський, Хорловський райони) насильницьки були переселені з далекого Узбекистану у вересні 1932 року 15 тис. «тамтешніх куркулів», які повинні були замість хліба засіяти поля бавовною.
Дуже постраждало селянство України від Постанови уряду від 17 серпня 1933 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперацій і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Цю постанову народ прозвав «Законом про 5 колосків». За будь-яку невелику кількість зірваних чи підібраних на полі стеблин хлібного зерна людину могли кинути до в’язниці, конфіскувати майно і навіть засудити до вищої міри покарання. Ось як згадує один із жителів с. Арнаутки (Комишани) цей важкий час: «Нерадісно зустрічало літо квітуче село, що потопало в садах. Як молода під вінцем у білому, стояло село, але жодного веселого обличчя не можна було зустріти на вулицях. Навіть безтурботна молодь не співала своїх пісень перед заходом сонця. Кістлява рука голоду простягнулась у більшість хат, хмара голоду і смерті висіла над селянами. Люди пухли від голоду, хоча врожай 1932 року був непоганий. Хлібозаготівлі забрали увесь хліб у селян, зерно, муку до останнього кілограма. Вночі спіймали людей на полі за крадіжку колосків. Ці голодні люди захотіли вночі зрізати на своєму полі сніп напівдостиглого зерна, щоб нагодувать дітей. На другий день відбулась виїзна сесія суду. Вирок - по 5, 8, 10 років далеких таборів».
У кінці зими 1933 року голод на Україні набрав страхітливих розмірів. Вимирання селян стало масовим. Люди у селах їли кору дерев, мишей, горобців. Кожен день у кожному селі ховали в братських могилах померлих від голоду селян. Один із очевидців згадує: «В село Широка Балка я приїхав увечері. Зі сходом сонця мене розбудили незвичні для міського вуха звуки: жалібно дзвонили церковні дзвони, як за покійником. Дев'ять покійників за день у цьому невеличкому селі, а завтра те ж, що й сьогодні».
Відомі випадки голодних селянських бунтів, хоча й рідкі (у порівнянні з 1932 роком). А в цей час біля причалу Херсонського елеватора швартувалися іноземні пароплави, на які завантажували пшеницю. День і ніч пливло золоте зерно у трюми пароплавів, а на вулицях вили холодні вітри, оплакуючи похорони за похоронами. Селяни знали, обурювалися, що хліб, який не бачать їхні діти, продають за кордон. «Наш хліб вивозять для буржуазії, а нас голодними залишають».
Тільки у кінці 1933 - па початку 1934 років голод поступово було ліквідовано.
Підготовлено Валерієм ІВАНОВИМ
за матеріалами обласного державного архіву.
|