«Щодо краси і сили поезії багато хто ставить Шевченка врівень з Пушкіним і з Міцкевичем. Ми підемо далі: у Шевченка сяє та гола краса поезії народної, якої у Пушкіна і Міцкевича лише іскорки блищать. Натура Шевченка світліша, простіша й щиріша від натури Гоголя, великого поета України... Шевченко -останній кобзар і перший великий поет нової великої літератури».

 Антон Григор'єв, російський літературний і театральний критик та поет XIX ст.

 Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії в родині кріпаків. Дитинство пройшло у сусідньому селі Кирилівці. В убогій і тісній хаті жила велика родина: батьки й семеро дітей.

 Коли йому минуло вісім з половиною років, батько віддав його до школи. Одинадцятирічним хлопчаком поховав він батька. У 14 років Шевченко потрапив у слуги -покоєві, «козачки» молодого пана Енгельгар-та, разом з яким пізніше побував у Києві, Вільні, Варшаві. 1831 року Тарас приїхав до Петербурга, де його законтрактували на чотири роки до «живописньїх дел цехового мастера» Ширяєва. 22 квітня 1838 року Шевченка було викуплено з кріпацтва за 2500 карбованців.І вже наступного дня він вступив до Петербурзької Академії мистецтв, де став учнем Брюлова. Улітку 1840 р. широким відгоміном у російській пресі й серед української інтелігенції відбився вихід у світ «Кобзаря», що вийшов у березні того ж року. Весною 1843 року Шевченко поїхав з Петербурга в Україну, де не був 14 років. Ця подорож стала великим етапом на життєвому і творчому шляху поета. 1847 р. Шевченка засудили: заслали рядовим до окремого Оренбурзького корпусу «з правом вислуги», із забороною писати й малювати. Смерть Миколи І (1855 р.) принесла надії на амністію, але Олександр II викреслив ім'я поета. Вільним став аж за два роки. Заслання, поліцейські нагляди, постійні заборони підірвали колись могутнє здоров'я. Шевченко помер у Петербурзі 26 лютого (ст.ст.) 1861 року. Поховано Тараса Шевченка було на Смоленському цвинтарі, звідки, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли прах в Україну, до Києва і поховали над Дніпром, біля Канева, на Чернечій горі. От і пригадали життєвий і творчий шляхи Тараса Григоровича Шевченка.

  Плине час, змінюються держави, режими та ідеології... У вільній і незалежній Україні ми зараз можемо припадати до цілющих його джерел, до вічно живого слова, над яким не нависає тінь цензорів із таємничими інструкціями. Тарасу Григоровичу зведено понад 400 пам'ятників на всіх континентах. Його твори перекладено на 140 мов світу.

  В Херсоні дивиться вилитий із бронзи невмирущий Тарас Шевченко - великий український поет і художник, чия любов до України, до її народу втілена в живому слові. Але пам'ять про батька Тараса - це не зведення погруддя чи пам'ятника в нашому селі чи місті, це перш за все пам'ять в серці, пам'ять в душі. Не треба робити ідола з Батька Тараса!!! При владі так і залишилися партійні функціонери КПРС (перевертні), які багато в чому відтворили принципи функціонування більшовицької системи, яку сьогодні ми маємо:

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Т.Шевченко.

 47-річним пішов він із життя. А того життя було: 24 роки - у рабстві, 10 - під муштрою і шпіцрутенами, решта - під невпинним наглядом... І за такий короткий час Шевченко зміг зробити для нашої культури стільки, скільки не зробив жоден поет до нього і жоден після. Життя багатьох геніїв, на жаль, дуже коротке - згадаймо Лесю Українку, М.Лєрмантова... Проте, хоч зірка їх таланту сяяла недовго, вона освітлює шлях нащадкам. Ось чому генії належать вічності.

ІВАН РЕУЦЬКИЙ,